Казочка про злу королеву Ювеналію, яка викрадала дітей(частина 4)

Казочка про злу королеву Ювеналію, яка викрадала дітей (для виховного читання батьків з дітьми)

Частина 4

 (Про хлопчика Івана, який пішов рятувати всіх дітей і свою сестричку від Ювеналії, і чим все це закінчилося) 

Вночі довелося робити перепочинок, тому що друзям було потрібно сили на наступний день. Вони зупинилися на галявині, Іван знайшов дупло в великому старому дубі, поклав на дно куртку, і згорнувся калачиком. Кіт спав разом з ним, а пес охороняв друзів.

– Вставай, нам пора, – почув Іван крізь сон чийсь незнайомий голос. Спочатку він думав, що це мама, але голос був чужий, а ще він згадав, що він в лісі, далеко від дому. Іван відкрив очі. Поруч нікого не було. Тільки Мурка потягалась, а Тузик привітно махав хвостом.

 

«Здалося, напевно», – подумав Іван, виліз з дупла, зістрибнув на землю.

– Тузик, ти теж вже встав? – сказав він, звернувшись до Тузика.

-Так, і розвідав дорогу куди нам треба йти, – промовив … Тузик.

– Тузик? Ти вмієш говорити? – зрадів Іван, і кинувся обіймати свого друга.

– Я теж можу говорити, але мене звичайно ж ніхто не слухає, – сказала Мурка, вигинаючи спину і розминаючи лапки після сну.

– Ось це чудо! Як здорово! Я такий радий, що ми тепер зможемо розмовляти!

– Іван, нам потрібно поспішати, щоб врятувати Уляну і дітей. А розмовляти ми почали в цьому чарівному лісі. Давай поснідаємо і − в дорогу.

 

Друзі поснідали бутербродами, які Іван взяв з дому і продовжили свій шлях.

 

Незабаром вони дійшли до Замку Дитячої Мрії. Йти довелося не по дорозі, а пробираючись крізь зарості, тому що по дорозі туди-сюди снували сірі автомобілі з буквами ЮЮ.

 

Друзі зупинилися далеко від замку. Потрібно було розвідати обстановку. Замок охоронявся солдатами, стіни його були прозорі, так що можна було бачити, що відбувається всередині. Там було багато розваг, над входом висіла реклама: «Заходь в замок розваг!»

 

При вході в замок висіла сяюча кришталева куля. «Красиво!» – подумав Іван. Адже він не знав, яке призначення цієї кулі. Іван дістав ручку і почав креслити план в блокноті. В цей час до замку під’їхав автомобіль, з нього вивели дітей, які дуже раділи, що підуть в таке прекрасне місце. Вони сміялися і посміхалися, але коли увійшли в замок, при вході СМІХ витягнувся з їхніх вуст і перекачався в кулю. Діти не зрозуміли, що з ними сталося, але вже більше не сміялися. «Так от чому ніхто не радіє в цьому замку» – подумав Іван.

 

Уздовж дороги вони кілька разів бачили дивні дорожні знаки – кішка в червоному колі, перекреслена лінією. «Напевно, цей знак означає, що кішкам сюди не можна. Цікаво, чому вони так не люблять котів?» – здивувався Іван.

 

– Тузик, ти підеш на розвідку, і дізнаєшся, як діє ця куля, і як охороняється територія. Будь обережний. А ми спробуємо зв’язатися з Уляною.

 

Він дістав свій мобільний телефон і спробував зателефонувати Уляні. «Абонент знаходиться поза зоною обслуговування мережі, спробуйте подзвонити пізніше» – відповів оператор.

 

Треба якось пробратися в замок, але так, щоб не пошкодили ці промені з кришталевої кулі … А ще потрібно непомітно прослизнути повз охорону, потрібен хтось маленький… Мурка, підеш в замок?

 

-Так, я знайду Уляну і можу передати їй листа.

 

– Добре, я зроблю тобі нашийник, до нього прикріплені лист і олівець, щоб Уляна написала відповідь. А від променів тебе захистить світловідбивач моєї власної конструкції. Іван порився в рюкзаку, знайшов там дзеркальце, мотузки, і з їх допомогою закріпив дзеркало у Мурки на голові. Ще була фольга від шоколадки, з якої зробив щось схоже на панцир.

 

– Ну ось, заодно і замаскували тебе. Тепер ніхто не здогадається, що ти кішка. Ти скоріше схожа на екзотичного броненосця. Іди, знайди Уляну і повертайся з відповіддю.

 

Мурка сміливо пішла до входу в палац. На вході її зупинили два охоронці:

– Стій, ти хто?

– Я – екзотичний броненосець! – згадала Мурка як її назвав Іван.

– Ну раз ти не кішка, то проходь.

 

Так вона безперешкодно проникла в Палац. І ось що вона там побачила: у Палаці було все що тільки може забажати дитина – і каруселі, і гірки, і лабіринти, і світломузичні фонтани, і солодощі, все сяяло, миготіло, переливалось усіма кольорами веселки. Там було безліч дітей, але дивно – там не звучав дитячий сміх, діти були сумні, деякі плакали.

 

Біля фонтану Мурка знайшла Уляну.

-Уляна! Це я, Мурка! Мене Іван замаскував, тому що кішкам тут не можна! Ми з Іваном і Тузиком прийшли тебе рятувати!

 

Уляна заплакала.

– Вибач, Мурка, це я плачу від радості. З тих пір як я потрапила в цей замок Ювеналії я не вмію сміятися – з нас кришталева куля відібрала сміх, і всі діти тут не посміхаються і не радіють. А ще всі дуже скучають за своїм батькам і хочуть додому – сюди легко потрапити, але звідси дуже важко вибратися … скоріше, навіть неможливо … Я так хочу побачити маму … – з очей Уляни знову закапали сльози …

 

– А Іван? Як йому вдалося уникнути слуг Ювеналії? І чому ти можеш говорити?

– Іван втік з дому, щоб врятувати тебе. Я принесла тобі записку: «Уляна, ми вас скоро звільнимо. Іван». Напиши відповідь, я передам її Вані.

 

– Як тобі вдалося пройти? Слуги Ювеналії не люблять кішок, вони їх відловлюють і тримають у притулку для кішок, хоча це не притулок, а справжня тюрма. Я тебе можу провести до них. Це тут поруч.

 

Мурка пішла з нею.

Охоронці підозріло подивилися на дивну тварину.

– Це екзотичний броненосець – пояснила Уляна.

 

– Ясна річ, – сказав охоронець, який охороняв кішок, – хто ж не знає, як виглядає екзотичний броненосець! (Йому було соромно, що він не знає такої тварини, і він збрехав).

 

Підійшовши до кішок в клітці, Мурка сказала:

– Друзі, ми хочемо вас врятувати, допоможіть, розкажіть, в чому тут секрет, чому тут заборонено бути кішкам, і як перемогти цю охорону?

 

Їй відповіла найстарша і наймудріша кішка:

– Я тобі скажу, в чому секрет. Я жила біля палацу Ювеналії і все знаю. Насправді всі ці охоронці – це зачаровані пацюки та миші, а всі вони бояться кішок … Все чарівництво зберігається в кришталевій кулі, вони її охороняють як зіницю ока, і близько до неї підійти не можна … Треба її розбити, але навколо стоїть стільки слуг і охоронців, що цього зробити не можливо.

 

– Нічого, Іван дуже розумний, він щось придумає, – сказала Мурка.

– Шкода, що не працює мобільний телефон – сказала Уляна, їх у нас навіть не забирали – тут такі стіни, через які не проходить сигнал і ми не можемо подзвонити батькам …

 

Уляна написала відповідь: «Добре, будемо чекати».

 

Мурка повернулася до Вані, безперешкодно пройшовши повз охоронця і розповіла все, що дізналася. Тузик теж повернувся і сказав, що замок дуже добре охороняється з усіх боків і підійти до нього не можна, а особливо добре охороняється кришталева куля.

 

– Ясно, – сказав Іван. – Отже, що ми маємо? Охоронці – зачаровані миші та пацюки, які бояться кішок. І куля, у яку вкладено все чаклунство. Кулю треба розбити, і чаклунству −  кінець. Я б міг вистрілити в неї з рогатки, але мені треба підійти ближче, а там так багато охоронців …. Як би їх відвернути? От якби тут були кішки, то, напевно, всі охоронці побігли б їх ловити, але де взяти стільки кішок?

 

– Я думаю, що можна брати не цілих кішок, а тільки котячі голоси – промуркотала Мурка, облизуючи лапу.

– Мурка! Як же ми будемо забирати у кішок голосу?

– Голоси забирати не треба, просто можна записати їхні голоси на телефони і розставити скрізь пастки.

– От здорово ти придумала, Мурка! Адже у всіх дітей є телефони, а ми запишемо на них котяче нявкання! Вони побіжать їх шукати, а ми зможемо ближче підійти до кулі!

 

Іван тут же написав Уляні лист, а Мурка знову пішла відносити його.

 

Телефонів було багато, діти ходили до кішок, записували їхні голоси, і віддавали телефон Мурці, а вона відносила їх Івану. Так їй довелося попрацювати чимало (адже вона все-таки невелика кішка і не може відразу пронести багато телефонів.)

 

Іван встановив у всіх телефонах нявкання на сигнал будильника і наставив всі будильники на північ. А Тузик бігав і ховав будильники в різних місцях – в дуплах дерев, у нірках і т.д.

 

Потім Іван зробив рогатку, і стали чекати півночі, коли спрацюють будильники з котячим нявканням, а самі друзі заховалися в невелику печерку недалеко від входу в замок.

 

Рівно опівночі почали звідусіль лунатиме котячі голосу. Охорона запанікувала – Тут кішки! Дуже багато кішок! Головний охоронець оголосив тривогу, біля входу залишили всього декілька охоронців, а всі інші пішли прочісувати ліс у пошуках кішок.

 

– Як же нам відвернути увагу цих кількох охоронців? – подумав Іван.

– Я їх відверну – сказав Тузик, підбіг до них і сказав: – Там кішки напали на склад сиру! Швидше рятуйте сир!

– Си-и-и-и-ир! – закричали охоронці (адже це були зачаровані щурі) і з жахом побігли в сторону складу сиру. Шлях до кришталевої кулі був відкритий. Іван підбіг до неї і вистрілив з рогатки. Куля розсипалася на дрібні шматочки і дитячий сміх з неї повернувся дітям.

 

Чаклунство почало зникати – замок розтанув у повітрі разом з усіма розвагами, ніби їх і не було. Також розтанули і стіни притулку для кішок, і всі діти і кішки опинилися на волі.

 

На небі зібралися чорні хмари, в яких блискали блискавки, ці хмари почали рухатися у бік міста, де був палац Ювеналії. По дорозі з них почали капати краплі дощу, і кожна крапля змивала чаклунство і обман, який задумали Ювеналія і її сестра Юстина – слуги перетворювалися на щурів і мишей, а за ними вже бігли кішки, тому пацюки та миші тільки й встигали ховатися по норах.

 

У місті біля палацу Ювеналії вже зібралися всі мами і тати, вимагаючи повернути їм їх дітей, але охоронці їх не пускали. Раптом, пішов дощ, і на очах у всіх військо Ювеналії перетворилося на зграю пацюків, яка в жаху кинулася врозтіч. Під краплями дощу почав танути і палац Ювеналії, адже він був побудований на обмані. Незабаром одна Ювеналія залишилася посеред площі. Її розкішне вбрання перетворилося на жалюгідне лахміття, а сама вона стала просто мокрою і жалюгідною старою.

 

«Ювеналію в тюрму! – кричали батьки дітей – Нехай вона поверне нам наших дітей!»

 

Але тут усі побачили, що діти самі біжать до своїх батьків! Стільки радості було!!

 

Прийшли також і міністри – вони попросили вибачення, і сказали, що Ювеналія змушувала їх брати злі закони під загрозою страти. Їм повірили і простили. А саму Ювеналію відправили на заслання – до сестри на болото. Там вони і жили, тільки їм заборонили чаклувати, щоб вони знову бід не натворили.

 

А Тузик і Мурка розучилися говорити, як тільки закінчилося чаклунство. Шкода, звичайно, але все одно всі були раді, адже головне – були врятовані всі діти. І скрізь знову зазвучав дитячий сміх.

 

Але якщо ви знову десь зустрінете Ювеналію – будьте обережні! А коли незнайомі люди змушують вас скаржитися на своїх батьків або розповідати про права дітей – подивіться, чи немає у них щурячого хвоста? Може Ювеналії вдалося знову побудувати свій замок, в якому відбирають сміх у дітей!!

А Іван і Уляна, мама і тато, Тузик, Мурка і Тишко стали знову жити разом, як одна дружна, любляча родина.

Наталия Ярошенко

Джерело:  http://uogcc.org.ua/ua/letters/article/?article=8289

По-російськи можна прочитати цілу казку тут: http://www.proza.ru/2012/07/22/514


Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>