Казочка про злу королеву Ювеналію, яка викрадала дітей(частина 2)

Казочка про злу королеву Ювеналію, яка викрадала дітей (для виховного читання батьків з дітьми)

Частина 2

Дітей забирають в мам, дитячий сміх вже не звучить. Королева радіє, але її радість неповна, тому що не змогла вона спіймати всіх дітей.

У країні де правила королева Ювеналія жила звичайна родина. Тато працював садівником в королівському палаці, мама-працювала на кухні, а діти Іван і Уляна ходили в школу і садок.

Брат і сестра іноді, звичайно ж, жартували й бешкетували, за що батьки їх карали, але все-таки в основному були слухняними дітьми, намагалися слухатися батьків. І ще у них був хом’ячок Тімко, кішка Мурка і собака Тузик, які, хоча це і здається неможливим, але все ж таки жили дружно і ніхто нікого не ображав. Кіт і собака подружилися, і коли всі йшли на роботу, в садок і школу, гратись їм не було нудно. І хом’ячок жив у клітці, і теж з усіма дружив. Його можна було брати на руки, а кіт і собака його обнюхували, але не кусали. Його боялися випускати з клітки, тому що він міг втекти на вулицю, де міг зустріти небезпеку в особі незнайомих котів і собак.

 

Одного разу Іван і Уляна грались вдома, тому що на вулиці йшов дощ, уроки вже були зроблені, а батьки ще не повернулися з роботи, і випадково (звичайно ж випадково, адже ніхто не пустує спеціально) розбили люстру. Коли мама прийшла додому вона не дуже зраділа, та й самі діти розуміли, що винні, і з м’ячем в квартирі гратись не можна, це ж не футбольне поле і не стадіон. Але розуміти свою провину – це одне, а нести покарання – це інше. Загалом, мама заборонила тиждень грати в комп’ютерні ігри.

 

Саме за цим дуже жалкувала Уляна, яка дуже любила грати на комп’ютері в гру магазин іграшок, але тепер це можна буде робити ох як не скоро. І тут до неї в дитячому садку підійшла незнайома тіточко в сірому вовняному костюмі з емблемою королеви і літерами ЮЮ.

 

– Дівчинко, ти чимось засмучена? Тебе хтось образив? – Несміливим голосом запитала вона. – Хочеш цукерку?

 

Уляна знала, що не можна брати у незнайомих людей цукерки, і взагалі мама не дозволяла їй розмовляти з незнайомцями, але ж ця тіточка підійшла до неї в групі, значить, вона нова вихователька, тобто не чужа.

 

Уляна взяла цукерку, хоча чомусь згадала як мама їй говорила, що безкоштовний сир буває лиш в мишоловці. Але ж це не сир, а цукерка. Що може бути поганого від цукерки?

 

– Так, мені мама не дозволяє грати на комп’ютері, вона мене покарала. – сказала Уляна новій тіточці, тому що мама вчила її говорити правду.

 

– Який жах! Карати дитину! Аджеце порушує твої права! Дівчинка, а ти знаєш, що у тебе є права? – запитала тіточка.

 

Уляна не знала нічого про права.

– Тоді йдемо до мене в кабінет, я тобі покажу фільм про права дитини, а ще у мене в кабінеті є багато цукерок та іграшок.

 

Уляна пішла з новою вихователькою в кабінет. Так, іграшок там і справді було багато. Тіточка ЮЮ (так назвала її Уляна, тому що вона вже знала букви, хоча читала ще по складах) поставила на стіл перед Уляною коробку з шоколадними цукерками.

 

– Їж скільки хочеш! І розкажи мені, як твоя мама тебе карала, а ми з нею поговоримо, щоб вона цього не робила. А поки ми будемо вести роботу з твоєю мамою, ти можеш поїхати з нашими співробітниками в Замок Дитячої Мрії, там такі чудові іграшки, і багато солодощів, і там багато дітей, з якими можна гратися. Ти там трошки побудеш, а потім ми повернемо тебе мамі (вона, звичайно, обманювала. Коли дітей забирають у батьків, то їх не повертають). Або, може бути, якщо твої батьки бідні – ми знайдемо тобі нових, багатих батьків, які куплять тобі всі іграшки, яке ти тільки захочеш!

 

Уляна не хотіла нових батьків, але побувати в замку було так цікаво! І вона погодилася.

 

Увечері мама прийшла в дитсадок, але їй сказали, що Уляну забрали. Мама ще не здогадувалася, що її забрали слуги Ювеналії, але материнське серце підказувало їй, що щось трапилося, і вона поспішила додому.

 

– Де Уляна? – запитала вона в Івана.

– Я думав, що ти її забрала, тато дзвонив, що він ще на роботі, а мені в садочку сказали, що її забрали …

 

У мами очі розширилися від жаху, ноги підкосилися, але вона взяла себе в руки: Пропала дитина! Потрібно дзвонити в міліцію!

– Алло, міліція? У мене пропала дитина, її хтось забрав з дитячого садка.

 

– Одну хвилиночку, зараз з’єднаю вас з відділом ювенальної служби – в трубці почулося клацання і шиплячий голос запитав:

– Адреса, ім’я дитини.

– Уляна, вул. Садова 5

 

– Ясно … вашу дитину забрали в Замок Дитячої Мрії, а ви, мамочко, посоромилися б так себе з дитиною вести! До речі, у вас є ще одна дитина, зараз приїдуть і її заберуть. – в трубці почулися гудки.

 

– Це жахливо … Уляну забрали, і тебе теж зараз заберуть … Вона в замку у Ювеналії … Я чула, що дітей звідти не повертають, але я не думала, що можуть забрати моїх дітей . Вони ж говорили, що забирають дітей у поганих батьків… Невже, я погана мама? – І мама заплакала. Іван не міг бачити, як мама плаче.

 

– Мамочко, не плач, я тебе люблю, ти найкраща мама в світі! – хлопчик підбіг до неї і обійняв її. Тут у нього в голові зродився план: – Мамо, слізьми горю не допоможеш. Я втечу від слуг Ювеналії, спасу Уляну із замку … і ми … і ми … – далі план поки ще не був готовий, але не можна було гаяти часу, адже слуги Ювеналії могли приїхати з хвилини на хвилину.

 

Не встигла мама отямитися, як Іван вже зібрав рюкзак, в який поклав все найнеобхідніше, поцілував маму в щоку і вибіг з будинку.

 

А з іншого боку до будинку під’їхала машина, з якої вийшли слуги Ювеналії і пішли в будинок.

 

«Треба бути обережнішим, – подумав Іван, – вони можуть мене схопити, поки я не вийшов з міста. Тут скрізь шукачі Ювеналії. Треба пробиратися між будинками – і він звернув з дороги.

 

Коли Іван вийшов за місто вже почало темніти. У нього був ліхтарик, але він вирішив не включати його, тому що ювенальні шукачі, могли побачити світло ліхтаря. Довелося йти в темряві. Раптом ззаду почулися чиїсь швидкі кроки і дихання. Іван, звичайно, був не боягузом, але стало якось не по собі – Хто це там у темряві? У траві засвітилися зелені очі, чийсь мокрий ніс ткнувся хлопцеві в руку.

 

– Тузик, ти тут! І Мурка! Ви прийшли за мною, щоб допомогти мені! Я такий радий! Тузик, шукай, куди відвезли Уляну! – Тузик загавкав і радісно замахав хвостом. – Ти знаєш? Добре, підемо туди, нам треба поспішати!

 

І дружна компанія пішла в бік темного-темного лісу. Все-таки з друзями все робити веселіше, навіть йти в темряві. Навіть якщо друзі маленькі, все одно з ними вже не так страшно.

Наталия Ярошенко

Джерело: http://uogcc.org.ua/ua/letters/article/?article=8289

По-російськи всю казку можна прочитати тут: http://www.proza.ru/2012/07/22/514


Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>